Літературно-музична композиція

до Дня української писемності та мови 

«О, возвелич  усіх нас знову, як світоч, будь нам, рідна мово!»

Звучить пісня Н. Яремчука «Ти моя Україно»

Ведучий – Раді вітати шановних гостей у святковій залі

Ведучий – Скільки розумних очей, скільки добрих посмішок, скільки світлих поглядів , і все це  -   українці!

  (на фоні тихої музики)
Ведучий1. Спочатку було Слово…
 Крізь темряву й хаос
Воно, як вічне диво, 
Над світом піднялось.
І стало Слово світлом
Посеред ночі й тьми.
У слові все розквітло,
Із Слова вийшли – ми.

Ведучий 2  Рідне слово! Скільки в тобі материнської лагідності і доброти, мудрості земної, закладеної ще славними предками вільнолюбними!
 Скільки в тобі чарівних звуків і животворного трепету і вогню!

1-й учень

О слово рідне! Пращура молитво,                      

Громи Перуна, Велеса поля,

Софія Київська — творіння Ярослава —

Слов'яномовна праведна земля.

2-й учень

В мені, в тобі Бояна віщим співом

Воно живе, здолавши тьму віків,

Воно Мстиславича Романа голос

і ратний клич Данилових полків.

3-й учень

О слово рідне! України слава!

Богдана мудрість і Тараса заповіт.                          

І гул століть, і сьогодення гомін

В тобі злились, як духу моноліт.

4-й учень

О слово рідне! Мудре і прадавнє,                           

Ти виросло з могутньої землі!

Тебе жорстоко розпинали,

А ти возносилось і не корилось — ні!

5-йучень

О слово рідне! Подарунок мами!

І пісня ніжна, і розрада нам!                                        

Я всім на світі поділюся з вами,

Та слова рідного нікому не віддам

Ведучий 1.       Із глибини віків людське слово таїло в собі незвідані загадки магічності. Йому вірили, перед ним благоговіли, од нього ніяковіли. Часто говорять, що мова – це надбання людства. Це не зовсім правильно, бо це, в першу чергу, великий дарунок Творця людині.

Ведучий 2.        Відомий педагог В.О.Сухомлинський       був переконаний , що    «Слово - найтонший  дотик до серця: воно може стати                  ніжною запашною квіткою, і живильною водою, що повертає віру в  добро, і гострим ножем, розжареним залізом, і брудом…  .Словом  можна вбити й оживити, поранити і вилікувати, посіяти тривогу й безнадію і одухотворити, розсіяти  сумнів і засмутити, викликати посмішку і сльози, породити віру в людину і заронити зневіру, надихнути на працю, скувати сили душі…».

Веедучий 1.

Слова, слова… Вони всі різні:

Тривожні й тихі, радісні й сумні,

Лукаві й чесні, мудрі і смішні…                      

Слова – як друзі, як сусіди,

Яких стрічаємо щодня.

І не страшні ніякі біди,

Якщо безгрішна слів рідня.

Слова – живі: їх ніжні душі

Від наших доторків болять,

Коли ми сліпо і бездушно

Їх беремося вимовлять.

Слова – святі. Це наші душі.

І всіх до нас на цій землі…

Як у пустелі спрага сушить

Без добрих, теплих, світлих слів.

Ведучий 2.     9 листопада— День української писемності й мови.,яке щороку  з 1997 року відзначається в Україні.  За православним календарем - це день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця.
Він був послідовником знаменитих Кирила та Мефодія — творців слов'янської писемності. Нестора часто називають літописцем. Це так, він справді вів літопис. Але правильніше його називати письменником та істориком. Не просто першим професійним істориком Русі, а батьком усієї нашої історії.

Звучить мелодія……

Ведучий1.    Нестор звів в одне ціле різні літописи, створені його попередниками, творчо опрацював їх, збагатив своїм літописом, і з-під його невтомного пера вийшла цілісна й тематично завершена книга.З піднесенням Нестор розповідає про початок слов'янської писемності, пов'язаний з іменами Кирила і Мефодія, послідовником яких він був, про піклування Ярослава Мудрого про освіту, заснування ним бібліотеки "Велика бо користь буває людині од учення книжного..., бо у книжках є велика глибина..."

Нестор Літописець (читає)                                        

І любив Ярослав церковні статути,
І попів любив дуже, особливо любив чорноризців.
І до книг був прихильний, читав часто
І вдень, і вночі.
І зібрав писців много,
І перекладали вони із грецької на словенську Письмо.
І написали вони багато книг,
І славу цим здобули, 
І повчаються за їхніми книгами вірнії люди,
Насолоджуються, навчаючись Божественного слова, - 
І велика користь буває чоловікові від науки книжної,
І книги вказують нам, 
І навчають нас, як іти шляхом покаяння.
І мудрість, і стриманість здобуваємо із слів книжних.
Книги подібні рікам, що тамують спрагу цілого світу,
Книги – джерела мудрості,
Книги – бездонна глибина,
І ними в печалі втішаємось,
І вони - узда для тіла і душі.

Ведучий 2.    Дивні часи й роки церкви, життя й чесноти давніх отців ти для нас описав і послідовником їх був ти, славний Несторе.

Виходять Кирило та Мефодій

Ведучий 1     Кирило і Мефодій – славнозвісні просвітителі, творці слов’янської абетки, проповідники християнства, перші перекладачі грецьких духовних книг, виданих слов’янською мовою.

Кирило: Душа, що не знає літер – мертва душа.

Мефодій:  Навчу люд ваш святому письму, донесу слово Боже – вашою мовою

Виходять Мова і дівчинка, діти

Дівчинка

Україно моя мила!

Ти моя рідненька

Я тебе так щиро люблю

Хоч я ще маленька.

Кожен вечір я завжди

Як спати лягаю.

Все за тебе, Україно, Господа благаю.

Щоби Господь милостивий

За те його молю

Допоміг тобі вернути найсвятішу долю.

Мова…

Ти дитино……

покликана захищати своїми дороньками

крихітну свічечку букви "і".

а також,

витягнувшись на пальчиках,

оберігати місячний серпик

букви "є",

що зрізаний з неба

разом з ниточкою.

Бо, кажуть, дитино,

що мова наша – солов’їна.

Правильно кажуть.

Але затям собі,

що колись

можуть настати і такі часи,

коли нашої мови

не буде пам'ятати

навіть найменший соловейко.

Тому не можна покладатися

тільки на солов'їв, дитино.

Дитина1– Мій край чудовий – Україна.
Тут народились ти і я.
Тут над ставком верба й калина,
Чарівна пісня солов’я!


Дитина 2. – І найдорожче – рідна мова.
Наснагу й силу нам дає.
Нам стежку в світ дано топтати,
Поки в нас рідна мова є!
 

НАША МОВА
Мова наша, мова —
Мова кольорова,
В ній гроза травнева
Й тиша вечорова.

Мова наша, мова —
Літ минулих повість,
Вічно юна мудрість,
Сива наша совість.

Я без тебе, мово,
Без зерна полова,
Соняшник без сонця,
Без птахів діброва.

Як вогонь у серці
Я несу в майбутнє
Невгасиму мову,
Слово незабутнє.
Ю. Рибчинський

Ведучий   2.    – Із сивої глибини віків бере початок наша мова. Тернистим був її шлях до загального визнання.

Ведучий 1    – Рідна мово! Запашна, квітуча, гнучка, милозвучна, сповнена музики і квіткових пахощів, вона встала з колін, як піднялася й наша Україна.

Ведучий Видатний знавець української мови Д. Павличко писав: «Українська мова не бідна, не вульгарна, не кривоуста. Вона має свою особливу музикальність. Ця незбагненна душа нашої мови, як золотоносна ріка, виблискує на хвилях народної пісні, переливається в душу нації, творить чуттєву нерозривність українського серця й української землі. Українська мова не вчора придумана. Вона – не сирота, вона має слов'янську родину і світову славу. Вона має все».

Учень. Мово моя українська

Батьківська, материнська,                       

Я знаю тебе не вивчену –

Просту, домашню, звичну.

Ти  у мені із кореня

Полем мені наговорена,

Дзвоном коси прокована.

З хлібом у душу всмоктана,

З кров’ю моєю змішана

І аж до скону залишена

В серці моїм.

Пісня «Смерекова хата»

Учень. Я знаю: мова мамина – свята,

В ній вічний незнищенний дух свободи.

Її плекали душі і вуста

Мільярдів. Це жива вода народу.

Зневажить мову мамину – біда,

Котра пустими зробить наші душі,

І ми нащадкам зможем передать

Лиш те, що корені калини сушить.

Вимовляю кожне слово,

Кожне слово – наче спів.

Найдорожча рідна мова,

Мова предків і батьків!

О, не згуби ти свого родоводу,

Безсмертна мово, рідна і терпка.

Ти є душа співучого народу,

Що був, і є, і буде у віках!

Ведучий  1.   Протягом кількох століть жорстоко знищувалася культура українського народу. Особливої наруги зазнала наша мова, оскільки саме вона була, є і буде коренем роду українського. Її забороняли, ігнорували, принижували, охрестивши “холопською”.

Слова вмирають. Блякнуть.                           
Їх багато,
І раптом чуєш злато слово,
Злато!
Ах, хочеться скупатися у тім
Отецькім слові, слові золотім!
І хочеться, і прагнеться без теми
До цього слова припадать устами,
Ридати і радіти водночас,
Його не сплюндрував жорстокий час,
Жорстокий деспот, слідець закону,
Не заточив, і не сховав в скарбону, 
Не осліпив, не вбив, не залякав,
На гріш розмінний не перекував.
Слова вмирають? Блякнуть?
Ні, не блякнуть.
Іще століття перед ними вклякнуть…
 

Ведучий 2.   Зародившись десь на світанні суспільного слов’янського життя, наша мова перенесла страшні лихоліття, тортури, пережила утиски Польщі, Москви, але, перегорівши, дійшла до нас свіжою, мужньою, незаплямованою, справді щирослов’янською мовою.

Учень

Рідна мово! Тебе у спадок віддали мені                    
Мої батьки і предки невідомі,
Що гинули за тебе на вогні.
Так не засни в запиленому томі,

В наткнутій коленкоровій труні – 
Дзвени в моїм і правнуковім домі!

Ведучий 1.   Немов заповіт, звучать слова вдячності до матері-України за найбільший скарб – рідну материнську мову в поезії  Галини Кравчук «Моїй Україні»

Ведучий 2…

Моїй Україні

Мовою твоєю зачарована, Величчю в гартовану добу. Я - дочка із золотого гомону І до тебе ще з дитинства йду.Добрими очима променистими, Наче сонцем, простеляєш шлях. І дзвениш в моєму серці піснею, Жайвором в дніпровських берегах. Ти моя - з барвінком і калиною, Вся - в омитій росами зорі... Я живу своєю Україною, Як умру, то - з іменем її. В маренні шаленому і дужому, В віщих снах із німбом осяйним Ти мені приснилася матусею Із таким обличчям дорогим. Материнським голосом заквітчана, Лебеділа трепетно у путь: І Іам'ятай, ти українка - дівчино, Про народ свій рідний не забудь! Не забудь свого коріння, донечко, Сій-добро і множ із року в рік, Бо інакше перекотиполечком Виростеш і скнітимеш повік. Доказала - і упала зіркою, Й залишила назавжди мені Право називатись Українкою Гордо - Українкою в ці дні.

Моя прекрасна українська мово,   

Найкраща пісня в стоголоссі трав,

Кохане слово, наше рідне слово,

Яке колись Шевченко покохав.

Ти все знесла: насмішки і зневаги,

Бездушну гру ворожих лже-людей,

Та сповнена любові і відваги

З-за ґрат летіла птахом до людей.

Ти – наш вогонь на темнім полі битви,

Невинна кров, пролита в боротьбі.

Тебе вкладаєм тихо до молитви

І за спасіння дякуєм тобі.

Учень.

Коли до серця крадеться тривога,—                          

За долю України я боюсь,—

З молитвою звертаюся до Бога

І мовою вкраїнською молюсь.

Прошу для України в Бога щастя

І захисту для всіх її дітей.

А мова українська, мов причастя,

Теплом своїм торкається грудей...

О Боже мій, Великий, Всемогутній,

Мою вкраїнську мову порятуй.

І в світлий день пришестя, день майбутній

Вкраїні Царство Щастя приготуй.

Коли до серця крадеться тривога,—

За долю України я боюсь,—

З молитвою звертаюся до Бога

І мовою вкраїнською молюсь.

Звучить мелодія

Я.  Мово рідна! Ти ж - як море - безконечна, могутня, глибинна. Котиш і котиш хвилі своїх лексиконів, а їм немає кінця - краю.

Красо моя! В тобі мудрість віків, і пам'ять тисячоліть, і зойк матерів у годину лиху, і переможний гук лицарів у днину побідну, і пісня серця дівочого в коханні своїм, і крик новонародженого; в то­бі, мово, неосяжна душа народу - його щирість і щедрість, радощі і печалі, його труд, і піт, і кров, і сміх, і безсмертя його.

Арфо серця мого! Люблю зажуру пісень твоїх, і невмирущий оп­тимізм гумору твого, і музику слів твоїх.

Скарбе мій єдиний, з то­бою я найбагатший і найдужчий в світі, без тебе - перекотиполе, що його вітер несе у сіру безвість, у млу небуття.

Твердине моя, і захисток, і гордість, і розрада в годину смутку. Лю­блю тебе і в гніві, коли ти клекочеш, як вулкан, і гримиш громами на ворогів, і вбити можеш словом єдиним, як блискавкою.

Люблю і твою ніжність, ласкавість, лагідність, коли ти одним-однісіньким словом зігріваєш, мов сонце, і підносиш під хмари та між зорі, і повертаєш до діяння, до життя, наснаго моя і мудрий ві­чний вчителю мій.

Світлоносна! Ти завжди вабиш, чаруєш, кличеш на теплі й мо­гутні хвилі свої. І я, вірний і вічний юнга твій... Єдина печаль проймає, що не вистачить життя, аби переплисти твій мовний оке­ан. Бо ти є Вічність. Ти є Правда, Добро і Краса народу нашого. Тож такою і будь вічно, мово рідна!

Ведуча 1. 

Мово ! Пресвятая Богородице мого народу! З чорнозему, з любистку, м'яти,      рясту, євшан- зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена.

Ведуча 2.

Мово наша ! Мудра Берегине, що не давала погаснути зеленому вогнику роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу.

Мово наша ! Ти зцілювала нас духом, давала нам силу, здоров'я, довгий вік і навіть  безсмертя, і невмирущими ставали ті, що молилися на дароване Тобою слово. Прости ! Воскресни! Повернися! Возродися !      Ковальчук І.

 
Ведуча  1.

Молитва
Гріховний світ вирує неспроста , 
Підступний демон, що керує нами, 
Та піднімається нетлінно над віками 
Велична постать вічного Христа.
О Господи ! Знайди нас всіх, знайди, 
Бо ми блукаєм хащами ще й нині, 
Прости гріхи й провини безневинні,
І до спасіння всіх нас поведи.
О Господи ! Зціли нас всіх, зціли, 
Всели в серця неопалиму мрію, 
Щоб ми, пізнавши віру і надію, 
Жорстокий світ добром перемогли.
Моя прекрасна українська мово, 
Найкраща пісня в стоголоссі трав 
Кохане слово, наше рідне слово, 
Яке колись Шевченко покохав.
Ти все знесла насмішки і зневаги, 
Бездушну гру ворожих лжеідей, 
Та сповнена любові і відваги 
З-за ґрат летіла птахом до людей.
Ти наш вогонь на темнім полі битви, 
Невинна кров пролита в боротьбі. 
Тебе вкладаєм тихо до молитви 
І за спасіння дякуєм тобі.
 

Пісня «Молитва за Україну»

Ведуча 2.        Збирай, як діаманти, ті слова.

Ведуча 1.      Твого народу в них- душа жива.